Таку патріотичну годину пам’яті, присвячену Небесній Сотні, провела 19 лютого класний керівник 7-Б класу Михалевич Г.І.
Історія України мала багато трагічних періодів, коли свобода і навіть сам факт існування українського народу опинялися під загрозою. Але завжди в такі періоди найкращі сини і дочки України ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників. Так було і за княжої доби. Так було і за часів козаччини. І за часів боротьби за незалежність 1917-1921 рр. І на початку 1990-х…
Нині знову прийшов цей час – час вибору між свободою та рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією. На Майдані пліч-о-пліч стали українці і євреї, грузини і білоруси, вірмени. Їх об’єднала українська земля та бажання жити у вільній країні. Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелось вимагати право жити. І хоч кулі снайперів – це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, та не здавались.
Їх назвали Небесною Сотнею – українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. За цю самопожертву українці їх канонізували – за велінням серця долучили до Небесного воїнства. Аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з небес…
Кожен із них заплатив за свої переконання найвищу ціну – життя. І для нас є святим обов’язком гідно вшанувати Героїв.
Семикласники читали вірші про ці трагічні події, подивилися відео «Мамо, не плач, я повернусь весною…», кліп «Пливе кача…». Озвучили імена загиблих Небесної Сотні та вшанували пам'ять про них хвилиною мовчання…
Ми повинні пам’ятати своїх Героїв. Сьогодні, завтра, завжди. Без цього ми не зможемо відбудувати свою країну. Темні часи пройдуть. Буде колоситися хліб. Будуть сміятися діти. Буде жити Україна!