У минулому році поезія Ігоря Калинця «Писанки» надихнула нас, на той час, ще шестикласників, спробувати себе у царині писанкарства. Не вийшло, на жаль, бо настав сумнозвісний карантин, який геть чисто змінив наші плани.
Цьогоріч, напередодні 150-ти річчя славетної землячки Лесі Українки, ми писали твір про улюблене заняття. Згадали й про писанкарство. Виявилось, що у класі є діти, які люблять ним займатися. Відрадно, що в їхніх сім’ях відроджують і підтримують цю давню традицію. Стало цікаво, а як же святкували Великдень у родині Косачів? Семикласники вирішили разом із учителькою української мови та літератури Оленою Мицюк дослідити це.
З різних джерел дізналися багато цікавого: і про те, які страви здебільшого готувалися на Великдень у Лесиній сім’ї, зокрема, про паску «мереживну» на 140-ка жовтках (за рецептом бабусі Єлизавети), і про те, що Леся з сестрами майстерно писали писанки. А завдяки Олені Пчілці ми маємо альбом «Український народний орнамент: вишивки, тканини, писанки» (1876 р.вид.), до якого увійшло 23 зразки давніх писанок із Волині. Помилувалися листівками, якими родичі вітали один одного на свята. Ці картки-листівки були, в якійсь мірі, відображенням смаків адресантів.
А ще кожен з нас таки спробував себе в писанкарстві. Заняття було захопливим, а розвідка про святкування Великодня у родині Косачів цікавою.